5 липня 2018

Блог народного депутата України Світлани Заліщук для “Української Правди”

Сьогодні Президент підписав закон про Національну безпеку. Попри це оборонний бюджет на наступний рік все одно залишиться дев’ятьма скромними рядками з нескромними дев’ятизначними цифрами, який так зручно грифом секретності прикриває потоки в оборонній сфері.

Риторичне питання: це таємниця від зовнішнього ворога чи від нас громадян-платників податків?

Ми вже четвертий рік у стані війни. Військовий збір ввели, закон “Про національну безпеку” ухвалили. Ніби все виглядає правильно: правильні речі прописані у законі, правильна риторика у очільників відомств, але на сьогодні це – більше слова, ніж дії. Машина не може їхати без коліс, а відкритість фінансування оборонки не може сама по собі виникнути без внесення змін до Закону “Про державну таємницю”.

Разом з експертом проектного офісу реформ Міноборони Артуром Перерверзєвим з та Оленою Трегуб з НАКО ми провели брифінг в Раді про необхідні подальші кроки в цій сфері.

 

В українському законодавстві не існує об’єктивних критеріїв для визначення рівня таємності. Натомість СБУ має власний настільки вичерпний і довгий список відомостей, що містять державну таємницю, що поза ним нічого вже не залишається.

Такий стан речей, у тому числі, є причиною існування закритого клубу виробників продукції, робіт і послуг оборонного призначення.

Ще один відголосок радянщини – це дев’ять кіл пекла державними кабінетами. Процес формування оборонного замовлення відбувається із залученням колосальної кількості посадових осіб, які мають надати своє погодження. Інакше – ніяк, а самі закупівлі в Україні здійснюються за складною і малозрозумілою схемою.

Здійснення оборонних закупівель Міністерство оборони на сьогодні може здійснювати двома шляхами: через Закон “Про публічні закупівлі” або через Закон “Про особливості здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони” та Закон “Про державне оборонне замовлення”.

Закон “Про публічні закупівлі” фактично є українською версією однойменної Директиви ЄС, а Закон “Про особливості…” є синтезом тих принципів, які лягли в основу Закону “Про публічні закупівлі”. Функціонування цього механізму обслуговує система ProZorro.

Враховуючи, що згадані закони набули чинності у 2016 році та мають відповідати європейській практиці, все могло б спрацювати, яке би не одне “але” – пропахла нафталіном система управління “бойовим забезпеченням” (державне оборонне замовлення).

Ця окрема система створює паралельний бюджетному процес, у якому державний замовник не може самостійно формувати та вносити зміни до цього замовлення, а має кожного разу проходити погодження з іншими органами – Мінекономрозвитку, а за новим законом про Нацбезпеку – з РНБО, та отримувати остаточне прийняття рішення.

Про децентралізацію у сфері оборонних закупівель теж не чули, згори, як завжди, видніше, чого і в якій кількості бракує. До того ж державний замовник не може самостійно, у межах передбачених коштів, формувати та вносити зміни до цього замовлення, а має кожного разу проходити погодження з іншими органами – Мінекономрозвитку, а за новим законом про Нацбезпеку – з РНБО, та отримувати остаточне прийняття рішення Кабміном.

Тепер про неможливість здійснення міжнародних закупівель. Все просто: закон про Державне оборонне замовлення змушує Міністерство оборони користуватися послугами спеціальних посередників з числа підприємств Укроборонпрому (тих самих, яких не можна називати на ім’я). Така ситуація обмежує спроможність Міністерства оборони взаємодіяти з зовнішнім ринком, підвищує вартість товарів, робіт та послуг на суму комісійної винагороди посередникам.

Це суперечить євроатлантичній практиці та унеможливлює, наприклад, закупівлю американського обладнання та військової техніки.

Як зробити оборонний бюджет прозорим та ефективним?

*Автор інфографіки – аналітик НАКО Тарас Ємчура.

Необхідно переглянути підходи до присвоєння грифу таємності щодо відомостей, що містять державну таємницю у тому значенні, яке існує на сьогодні. У США це лаконічно сформулювали у принцип: “Якщо існує значний сумнів у необхідності засекречувати інформацію, вона не має бути засекречена”. Саме тому, за стандартами НАТО, інформація про вартість контракту, його предмет та виробника/постачальника не може бути засекреченою.

На законодавчому рівні визначити процедури публічних закупівель товарів подвійного та військового призначення. Існуючого Закону “Про публічні закупівлі” недостатньо, оскільки він не враховує специфіки оборонної галузі, тому необхідно прийняти та адаптувати положення Європейської директиви з оборонних закупівель, яка успішно працює у ЄС вже не один рік.

Таким чином, після Закону “Про національну безпеку” наступним кроком Президента спільно з Мінстерством оборони мають стати напрацювання законопроекту про внесення замін до Закону “Про державну таємницю” та ініціювання адаптації Європейської директиви.

Джерело: https://blogs.pravda.com.ua/authors/zalishchuk/