47 000 військовослужбовців у черзі на отримання житла або 54 мільярди гривень, необхідних для закриття цієї черги та – саме так можна оцінити один із найбільших викликів, що стоїть нині перед Міністерством оборони України. Про це свідчать дані нещодавно опублікованого звіту Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони «Корупція у сфері міністерства оборони: типові ризики та рекомендації».
Ще у 1991 році Україна перейняла практику Радянського Союзу, взявши на себе обов’язки із забезпечення житлом своїх військовослужбовців, вислуга років яких становила 20 і більше років.
За останні два десятиріччя від практики видавати житло військовим у порядку черги відмовились всі країни колишнього Союзу, крім України, Таджикистану і Туркменістану. Решта, включно з Російською Федерацією, знайшли більш ефективні способи вирішення даного питання.
Втім обіцянки, які Україна як держава вже озвучила, необхідно виконувати. Зокрема, коли їх дали тим, хто ризикував і ризикує своїм життям заради безпеки власної країни. То чому ж квартирна черга військовослужбовців в Україні по суті «застрягла на місці» і майже не рухається?
Серед ключових проблем – брак прозорості та підзвітності Міноборони, а відтак і високі корупційні ризики.
Лише у 2016-2017 роках на будівництво та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України з державного бюджету було виділено 1,2 мільярдів гривень. З цих грошей понад 600 мільйонів гривень були використані неефективно або, по-простому, незаконно присвоєні. Ще понад 32 мільйонів гривень імовірно були присвоєні. Це дані Рахункової палати.
Двоє із 17 міністрів оборони, які займали посаду із 1999 року – Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв – були звинувачені у держзраді на користь Росії. Обидва були пов’язані з продажем рухомого і нерухомого майна Міноборони України. Доведеним фактом є й корупційна діяльність тодішнього керівника «Укроборонбуду» В’ячеслава Мельника, який безпосередньо був причетний до махінацій із землею, що в результаті призвели до збитків на суму понад 91 мільйон гривень.
Серед інших проблем – повільні темпи будівництва нового житла, неефективне використання коштів, надмірна забюрократизованість процесів і відсутність довгострокової стратегії. Затвердження відповідної документації для будівництва нових об’єктів в середньому займає 8 місяців. При цьому найдовше планування процесів – один рік. Тобто на те, щоб розподілити і освоїти кошти, ефективно організувати тендери на закупівлю або будівництво конкретних проєктів і виділити на це ресурси залишається лише кілька місяців до початку наступного циклу. Як результат, нерідко рішення приймаються неефективно, договори укладаються похапцем, і як наслідок з’являються сприятливі умови для нових корупційних схем.
У Міністерстві оборони є розповсюджена практика починати чергове будівництво із початком нового фінансового року. При чому минулорічне будівництво може бути недобудоване, відкладене до настання «кращих часів» або ж прийняте міністерством як є – у незавершеному стані, щоб потім роками простоювати та руйнуватись, доки черга із претендентів на житло росте.
Яскравий приклад такого будівництві – у місті Михайлівка-Рубежівка Київської області, де компанія ТОВ «БУДКАПІТАЛ» у рамках тендеру Міноборони у 2014 році побудувала 109 квартир. Будівництво не було завершене (частина квартир була завершена на 87%, інша частина – на 99%), втім міністерство прийняло квартири як «завершені». У подальшому це призвело до судових позовів та фінансових претензій як з боку замовника, так і з боку виконавця.
Ще у 1991 році Україна перейняла практику Радянського Союзу, взявши на себе обов’язки із забезпечення житлом своїх військовослужбовців, вислуга років яких становила 20 і більше років.
За останні два десятиріччя від практики видавати житло військовим у порядку черги відмовились всі країни колишнього Союзу, крім України, Таджикистану і Туркменістану. Решта, включно з Російською Федерацією, знайшли більш ефективні способи вирішення даного питання.
Втім обіцянки, які Україна як держава вже озвучила, необхідно виконувати. Зокрема, коли їх дали тим, хто ризикував і ризикує своїм життям заради безпеки власної країни. То чому ж квартирна черга військовослужбовців в Україні по суті «застрягла на місці» і майже не рухається?
Серед ключових проблем – брак прозорості та підзвітності Міноборони, а відтак і високі корупційні ризики.
Лише у 2016-2017 роках на будівництво та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України з державного бюджету було виділено 1,2 мільярдів гривень. З цих грошей понад 600 мільйонів гривень були використані неефективно або, по-простому, незаконно присвоєні. Ще понад 32 мільйонів гривень імовірно були присвоєні. Це дані Рахункової палати.
Двоє із 17 міністрів оборони, які займали посаду із 1999 року – Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв – були звинувачені у держзраді на користь Росії. Обидва були пов’язані з продажем рухомого і нерухомого майна Міноборони України. Доведеним фактом є й корупційна діяльність тодішнього керівника «Укроборонбуду» В’ячеслава Мельника, який безпосередньо був причетний до махінацій із землею, що в результаті призвели до збитків на суму понад 91 мільйон гривень.
Серед інших проблем – повільні темпи будівництва нового житла, неефективне використання коштів, надмірна забюрократизованість процесів і відсутність довгострокової стратегії. Затвердження відповідної документації для будівництва нових об’єктів в середньому займає 8 місяців. При цьому найдовше планування процесів – один рік. Тобто на те, щоб розподілити і освоїти кошти, ефективно організувати тендери на закупівлю або будівництво конкретних проєктів і виділити на це ресурси залишається лише кілька місяців до початку наступного циклу. Як результат, нерідко рішення приймаються неефективно, договори укладаються похапцем, і як наслідок з’являються сприятливі умови для нових корупційних схем.
У Міністерстві оборони є розповсюджена практика починати чергове будівництво із початком нового фінансового року. При чому минулорічне будівництво може бути недобудоване, відкладене до настання «кращих часів» або ж прийняте міністерством як є – у незавершеному стані, щоб потім роками простоювати та руйнуватись, доки черга із претендентів на житло росте.
Яскравий приклад такого будівництві – у місті Михайлівка-Рубежівка Київської області, де компанія ТОВ «БУДКАПІТАЛ» у рамках тендеру Міноборони у 2014 році побудувала 109 квартир. Будівництво не було завершене (частина квартир була завершена на 87%, інша частина – на 99%), втім міністерство прийняло квартири як «завершені». У подальшому це призвело до судових позовів та фінансових претензій як з боку замовника, так і з боку виконавця.