Повернутись до НАКО в медіа
3 листопада, 2021
Порядок денний для міністра оборони
У медіа та експертних колах активно обговорюють можливу зміну низку чиновників Кабінету міністрів, зокрема, і міністра оборони Андрія Тарана. Тарану пригадують, зокрема, тривалий конфлікт із екс-головнокомандувачем ЗСУ Хомчаком, і скандал із харчуванням військовослужбовців: для них закуповували неякісні продукти.
 
За чутками, на його місце можуть призначити міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексія Резнікова, депутатку Ірину Верещук або генерального директора “Укроборонпрому” Юрія Гусєва. Натомість, профільні громадські організації у секторі оборони закликають не фокусуватися виключно на особистості діючого чи майбутнього міністра, а терміново зосередитися на вирішенні ключових викликів для оборонного відомства: від вирішення критичної проблеми з кадрами до запровадження відкритих закупівель замість неефективного держоборонзамовлення. 
 
Тим часом ми закликаємо зосередити увагу на конкретних критеріях ефективності, виконання яких суспільство і влада мають вимагати від діючого міністра. Або ж показниках, які варто очікувати від міністра майбутнього, якщо така зміна дійсно відбудеться незабаром. Ми пропонуємо порівнювати результати роботи чиновника на цій посаді із визначеними пріоритетами та планом, а не особистим впливом на керівництво держави чи лояльністю до нього. 
 
Конкретних орієнтирів, які задають порядок денний для міністра оборони без прив’язки до прізвища достатньо. Так, План пріоритетних дій уряду на 2021 рік передбачає 23 заходи Міноборони, 15 з яких мали б бути виконані станом на вересень. Це, зокрема, приведення військової кадрової політики до стандартів НАТО, розробка законопроєкту про управління оборонними ресурсами і створення необхідних мотиваційних чинників для військової служби за контрактом та служби у військовому резерві. А ще є чимало інших урядових рішень, стратегій і законів у сфері національної безпеки, виконання яких суттєво затримується.
 
Коли у березні 2020 Президент Зеленський представляв Андрія Тарана, пріоритетом роботи міністра він визначив забезпечення високої обороноздатності України. Зокрема, йшлося про гідне забезпечення військових сучасним та ефективним озброєнням, підвищення рівня підготовки та посилення їх соціального захисту. 

Посилення демократичного цивільного контролю за збройними силами

Неприйнятна для воюючої країни криза у відносинах між міністром оборони та Головнокомандувачем ЗСУ викрила одну з основних проблем управління у секторі оборони: Головнокомандувач має підпорядковуватись міністру. Натомість, зараз Головнокомандувач і міністр оборони підпорядковуються напряму Президенту. Це регулярно створює конфлікти і потребує змін.
 
Потрібно розмежувати повноваження найвищого військового керівництва, щоб унеможливити конфлікти і конкуренцію між Міністром оборони та Головнокомандувачем ЗСУ. Відповідний законопроєкт невдовзі вже планують розглядати у Парламенті. Сподіваємось, що документ буде узгоджуватися з кращими практиками НАТО і враховувати фахові коментарі експертів. 
 
Демократичний цивільний контроль також передбачає, що міністра оборони і його заступників мають призначати з числа цивільних осіб: це вимога Закону про нацбезпеку. Це один з важливих факторів, які мають забезпечити демократичний цивільний контроль над збройними силами. Натомість, у нинішньому міністерстві зберігаються ще старі традиції, характерні для пост-радянських країн: призначати військових на цивільні посади, навіть не витримуючи певного періоду cool-off, тобто певного періоду перерви після військової служби перед вступом на цивільні посади. 
 
Так, Анатолій Петренко був призначений на посаду заступника міністра з питань європейської інтеграції у 2017, ще перебуваючи на військовій службі. Він досі займає цю посаду. Аналогічно, Олександра Дубляна призначили держсекретарем Міноборони трохи більше ніж через рік після звільнення з військової служби: цього недостатньо, щоб вважатися цивільною особою. 

Нині у Міністерстві оборони досі є нормою військове командно-адміністративне підпорядкування. Натомість, євроатлантичні стандарти і Закон про нацбезпеку вимагають запровадити ефективне цивільне управління у цьому відомстві.  

Проблеми з кадрами
 
Збройні Сили України втрачають кваліфіковані кадри. Про це свідчать результати дослідження “Чому військовослужбовці звільняються з армії” фонду “Повернись живим”. За словами Голови фонду Тараса Чмута, сьогодні у Збройних силах склалася ситуація, коли нової техніки та озброєння більше, ніж кадрів, які здатні нею ефективно воювати. 
 
Це, зокрема, свідчить про критичну потребу Міністерства оборони переглянути кадрову політику: як саму систему, так і персоналії. Кадрова служба має бути проактивною, здійснювати реальний та ефективний добір кадрів, які будуть здатні брати відповідальність за результат. Необхідно нарешті здійснити якісну реформу центрального апарату міністерства, щоб відомство було спроможне формувати політики у сфері безпеки і оборони. 
 
Реформа оборонних закупівель
 
Забезпечувати потреби армії - чи не найважливіше завдання Міністерства оборони. Прогресивний Закон про оборонні закупівлі, ухвалений Парламентом понад рік тому, мав би зробити оборонні закупівлі більш прозорими та ефективними, а відтак і забезпечити Збройні Сили якіснішим озброєнням та технікою. Натомість, закон досі не реалізований повною мірою, а система закупівель  останні півроку не працює належним чином.  
 
Міністерство має ефективно застосовувати процедури нового закону про оборонні закупівлі. Крім того, варто створити центральну закупівельну організацію, без якої неможливо здійснити професіоналізацію всієї системи оборонних закупівель держави.   
 
Швидкоплинність кадрів на керівних посадах обидвох департаменті Міноборони також суттєво знижують якість управлінських процесів.
 
Зниження секретності в оборонних закупівлях
 
Закупівлі озброєння та військової техніки в Україні залишаються майже повністю секретними, у традиціях пост-радянської країни. Так, на модернізацію озброєння та військової техніки у Міноборони у період з, 2021 по 2024 роки планує витратити 95 млрд грн. Це дані Незалежної антикорупційної комісії (НАКО), отримані у відповідь на запит на публічну інформацію. Всі ці закупівлі - засекречені, що унеможливлює громадський  контроль за ними.  
 
Зниження рівня засекреченості оборонних закупівель відповідає принципам демократичного цивільного контролю, а також іншим принципам і стандартам країн-членів НАТО. Втім передусім воно відповідає інтересам Міноборони, адже гарантує більшу прозорість, меншу корупцію та більшу ефективність оборонних закупівель. Тож Міноборони має не лише отримувати вигоду від цього процесу, але й відстоювати зміни у цьому напрямку, зокрема, наполягати на формуванні нового законодавства (від нормативно-правових актів для імплементації Закону про оборонні закупівлі до нового закону про державну таємницю, над яким зараз працюють у Парламенті).  
 
Публічність, підзвітність і прозорість, на жаль, не є сильною стороною української політики. Але у воюючій країні кадрові рішення щодо очільника та керівного складу оборонного відомства мають прийматися з особливою відповідальністю, з урахуванням результатів виконання відомством визначених завдань. Сподіваємося, що вищезазначені пріоритети допоможуть українському суспільству і Парламенту оцінити прогрес роботи діючого міністра оборони або визначитися з викликами для майбутнього міністра.
 
Світлана Мусіяка, керівниця з досліджень і вироблення політик НАКО,

спільно з Глібом Канєвським, Головою ГО StateWatch, 

та Артуром Переверзєвим, керівником Проєкту реформи оборонних закупівель