Повернутись до новин
22 листопада, 2021
Ексклюзивне інтерв'ю з першою жінкою на кваліфікаційному курсі ССО
Цього року вперше жорсткий відбір до кваліфікаційного курсу (Q-курс) Сил спецоперацій пройшла жінка. З 2016 року - часу заснування сучасних ССО у Збройних силах - вже були спроби жінок пройти цей відбір, проте досі нікому не вдавалося це зробити. Лише 10-15% від усієї кількості претендентів проходять цей курс. Зараз дівчині потрібно закінчити останню фазу Q-курсу, щоб отримати право брати участь в операціях ССО і стати частиною бойової групи. 

Як знайшла в собі сили, скільки вона тренувалася, та як ставляться до неї побратими, військовослужбовиця розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для "Східного флангу" – спільного проєкту Цензор.НЕТ і Незалежної антикорупційної комісії (НАКО). 

- Перше, про що хочеться запитати, це "як вам вдалося"? Але запитаю у вас, що цьому передувало, яка історія зробила вас тією, ким ви є зараз?

-У мене було важке дитинство, доводилося дуже багато працювати. З 12 років я сама на себе заробляю, з 12 років мені ніхто не допомагав фінансово. Потім поїхала вчитися, вступила до університету, і коли вступила на військову кафедру, зрозуміла, що армія - це моє.

- Чому доводилось багато працювати?

Я сама з села у Херсонській області, у нас була велика багатодітна сім’я. Тата не стало, коли мені було три роки, а мамі самій було важко. Також з нами тоді вже проживала старша сестра зі своїми дітьми, тобто родина стала ще більшою. Мама їздила на заробітки, прийшлося допомагати, треба було виживати. Працювали як і вдома – городи, хазяйство, так і на сезонних роботах у полях – буряки, картопля, цибуля. Якщо це, наприклад, морква або буряки, то це 30-кілограмові мішки, цибуля – 20-кілограмові сітки. 
 

- Ви займалися спортом тривалий час. Як він допоміг вам витримати цей відбір на Q-курс?

Під час селекції багато хто злітає через травму суглобів, але найчастіше – спини. В університеті я п’ять з половиною років займалася важкою атлетикою, де велика увага робиться саме на спину, на поперечний відділ. Це мені й допомогло, що я не отримала жодних травм під час проходження фази відбору.

- На третьому курсі ви вступаєте на військову кафедру. Чому було таке рішення? Чому саме армія?

Це була дитяча мрія.

- Але ніхто з вашої родини не служить в армії?

- Ні. І ніхто ніколи не служив. Я перша. Ще в школі у нас було ДПЮ (Ред. – допризова підготовка юнаків), хлопці займалися допризовою підготовкою, а дівчат відправляли на якусь медицину чи кулінарію. Мені завжди було дуже цікаво займатися саме ДПЮ. Я вже тоді протестувала проти такого розподілу. Чому така несправедливість - просто тому що я дівчина? Я пішла до директора і попросила відправляти мене на ДПЮ. Ми брали участь у багатьох військово-патріотичних іграх, на кшталт "Джури" .

Вже на третьому курсі університету, перед військовою кафедрою, влітку, я купила собі форму, пройшла усі тести. Нас офіційно вишикуали, ти стоїш вже у формі і відчуваєш таку гордість. Тоді я зрозуміла, що це моє. У нас кафедра була один день на тиждень, у п’ятницю, але я готувалася увесь тиждень. Мій перший куратор втілив мені думку, що в мене все вийде, якщо я дуже цього хочу, і що не треба здаватися. Я там теж була перша дівчина-старшина роти, там досі ще висить моя фотографія на дошці пошани.

- У військовій частині, де ми знаходимося, я помітила плакати з написом "Маєш стержень – пройти Q-курс". Коли ви зрозуміли, що маєте цей стержень і ці сили пройти курс?

- Я про цей курс раніше дізналася, ніж про дану частину, де я зараз знаходжусь. Я передивилася стільки відео, кожного дня думала про цей курс. Він мені снився щодня. Мій хлопець казав, що коли я розповідаю про курс, у мене очі горять. У мене був День народження і я подала заявку (Ред. – на кваліфікаційний курс ССО). Я подумала, що якщо зараз не спробую, коли мені 24 роки, то з кожним роком буде важче. "Скільки вже мені може снитися цей Q-курс, треба їхати", - подумала я.

Перший день відбору, ми йдемо на сніданок. Все мало початися після нього. А нам старші по курсу кажуть: "На наступних два тижні зараз ви востаннє їсте нормально". І почалось. Я пам’ятаю першу добу, ми поспали десь три години, і я настільки хотіла спати від утоми, але не могла, бо в мене шок. Дуже багато криків навколо, це дуже важко – фізично і морально. Якщо хоча би один з учасників ударив у дзвін – всі йдуть за ним. Всі тримаються до того моменту, поки хтось перший не здасться.

-Що вам давало ті сили, щоб не вдарити у дзвін?

- Я коли їхала туди, я сама собі сказала, що я не вдарю в дзвін – це 100%. Я настільки себе налаштувала, що немає дзвону. Як в дитинстві: там не було дзвону, там треба було прокидатися о 4 ранку і йти працювати, ти не міг вдарити і здатися. От я так само собі вирішила: це просто два тижні, які були і будуть, це просто час, який треба пережити. І я собі сказала: це мене мають винести звідти, але я не здамся.

Було багато важких вправ, руки німіли. А в цей момент нам говорили: "Ви не здатні тримати навіть свої руки. Ти слабка ланка. Спецназ не для всіх. Через тебе всі страждають. Якщо ти підеш, ми дамо 20 хвилин відпочинку твоїй групі".

Рюкзак повинен бути не менше 20 кілограмів, не враховуючи воду і їжу. Наприклад, у нас була топографія, ми виїжджали в ліс на три дні, то на ці три дні треба було взяти їжі і води. Особлива умова в курсі - ти повинен випивати в день три літри води, через те, що великі фізичні навантаження, щоб не було судом.

- Ви діставали якісь травми?

- У мене почав гнити палець, напевно, якесь зараження занесла. Медики одразу вирізали мені це, але я продовжила, хоча мене лякали, що можуть відрізати палець. Потім чотири нігті зняли на ногах. Це так боляче! Ці уколи в пальці! Я не могла нічого взути!

Коли ми тільки їхали на курс, командир підійшов до мене і сказав: "Я вірю, що ви пройдете до кінця. Чекаю вас восени". Це так додало впевненості. Багато хто ще ставив ставки, що я не пройду. Але мене ще більше мотивувало. Коли був "чорний день" – найважчий день на селекції, нас підняли вночі і качали аж до вечора. Дуже багато разів ти ставиш собі запитання, чи воно тобі потрібно. Але у відповідь я думала собі: та ну, зараз я здамся, приїду в частину, і виграє спір той, хто ставив, що я не пройду. Ну ні, чисто принципово я не здавалася.

- Коли зявилася новина про те, що жінка пройшла відбір на Q-курс, були коментарі про те, що вам робили поблажки, пробачали, як жінці. Чи дійно таке було?

- Ні, не було ніяких поблажок. Це просто нереально в тих умовах. Там знаходиться 100 людей, і ви думаєте, мені будуть давати поблажки перед ними? Мені ж з ними потім в колективі працювати! І після відбору ще й проходить голосування. Та я би ніколи навіть і не згодилася з тим, щоб мені робили якісь поблажки. Можна було для своєї групи заробити 5 хвилин відпочинку. І коли я заробила 8 хвилин, проявила ініціативу, хлопці мені так дякували, і я таку гордість відчувала.

- Що було найважчим у відборі, можливо, якийсь елемент, під час виконання якого ви все ж подумували про дзвін?

- Всі 13 днів відбору ти мало спиш, тому помічаєш дуже багато часу в добі. І ти цінуєш звичайні якісь речі. І найважче було те, що ти не можеш подзвонити додому і запитати, як мама, як племінники. Коли у нас все добре, і коли є така можливіть, ми цього не цінуємо.

- Колись ви стикалися з тим, що вам давалося щось важче, тільки тому що ви жінка?

-Так. Навіть просто прийти і служити до будь-якої частини, я не кажу тільки про нашу. Тому що думають, що якщо приходить дівчина, то через пару років вона піде в декрет, потім послужить трохи і знову піде в декрет. А місце простоює, а хто буде виконувати обов’язки? Я призивалася майже рік, мої документи поверталися просто без резолюції. Ми навіть не могли зрозуміти причину – чи посаду цю не хотіли давати, чи щось не відповідає.

-Але ви подавалися саме на бойові посади?

- Так. А потім подалась на небойову (хоча в бойовому підрозділі), і мене призвали.

-Які зараз умови служби для жінки в українській армії? Чи бачите ви покращення?

-Насамперед все залежить від жінки. Коли ми приходимо служити, немає військовослужбовців-чоловіків чи військовослужбовців-жінок, є просто військовослужбовець. Коли ти приймаєш посаду, в тебе є певні обов’язки, там не написано, якщо ти жінка, то ти чогось не робиш, а якщо ти чоловік, то ти це робиш. Для початку, щоб тобі повірили, дуже багато чого треба зробити - якщо ти хочеш змінити щось на краще, готовий навчатися, показувати якийсь результат. Коли я прийшла, до мене спочатку також було відношення, як до жінки. Тобто якщо жінка прийшла в армію, то її робота має бути пов’язана з якимись документами. Але коли ти вже довела, що на тебе можна покластися, що можна кудись відправити, що я відповідальна, то ставлення змінилося в іншу сторону. Я, наприклад, багато їжджу на змагання від частини.

-Що можете порадити дівчатам, які також хочуть, але бояться чи сумніваються пройти цей рівень, і стати бійцем у складі підрозділу ССО?

-Вірити в себе, не давати, щоб вас щось збивало, пробувати і не відступати ні на крок назад.

Ірина Сампан - ведуча "Східного Флангу"

 Джерело: https://censor.net/ua/v3300795