14 лютого Кабмін погодив кадрові зміни в керівництві Міністерства оборони. Першим заступником міністра призначили генерал-лейтенанта Олександра Павлюка. Звільнені заступники Іван Руснак та Олег Гайдук залишаються у міністерстві в ролі радників.

Що ж відомо про Павлюка? 

Першим заступником міністра оборони став Герой України, генерал-лейтенант Олександр Павлюк. 

Павлюк закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище та  Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. Протягом 2006-2007 років служив командиром українського миротворчого контингенту в Косово. До 2015 року командував 24 окремою механізованою бригадою. Під час Антитерористичної операції брав участь у звільненні низки міст Донецької і Луганської областей, зокрема Словʼянська, Лисичанська і Краматорська. У 2021-2022 командував Операцією об'єднаних сил, а з початку повномасштабного вторгнення очолив Київську ОВА, організовуючи оборону Києва.

Що передувало кадровим змінам?

Після низки скандалів навколо міністерства постало питання можливих кадрових змін. Передусім йшлося про міністра Резнікова. Передбачалося, що його місце може зайняти начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-майор Кирило Буданов. Ця потенційна кадрова перестановка викликала чималі дискусії в суспільстві. По-перше, Буданов є доволі ефективним на своїй посаді, а функції міністра оборони істотно відрізняються від його нинішніх. По-друге, призначення чинного військовослужбовця на посаду цивільного міністра є прямим порушенням Закону України “Про національну безпеку”.

Згодом дискусії про потенційну кандидатуру нового міністра і відставку діючого загалом змістилися на кадрові перестановки всередині керівництва міністерства. Так фокус уваги замість міністра оборони змінився на його заступників, а особливо - першого заступника. Так напередодні цього призначення Президент вніс відповідні зміни до Указу, дозволяючи військовослужбовцям займати відповідну посаду на час воєнного стану. Адже раніше першим заступником міністра могла бути лише цивільна особа. 

“<Павлюк> досконало знає проблематику сучасної війни та потреби нашої армії, має необхідні лідерські та управлінські якості. Буде ще більше синергії у взаємодії з Генеральним штабом," - так пояснив призначення Резніков.

Військовий міністр під час війни?

Однак ідея військового на посаді міністра оборони й досі залишається актуальною. Проте виключно в умовах воєнного стану, про що говорять члени Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Як повідомляє Марʼяна Безугла, заступниця голови профільного комітету, активно розглядається можливість  внесення зміни до Закону, що дозволили б призначити військовужбовця на цю посаду під час воєнного стану. Втім станом на зараз ці зміни й досі є потенційними.

Прийнятий у 2018 році Закон “Про нацбезпеку” був чималим здобутком для майбутніх реформ в секторі безпеки і оборони. Зокрема завдяки чіткій вимозі до кандидатур на посаду очільників Міноборони - вони мусять бути виключно цивільними особами. 

Ця зміна була необхідна передусім через низку ризиків, які несе військовий міністр: конфлікт інтересів, узурпація, корупція. Але відтоді ця норма не завжди працювала. У 2020 році, всупереч законодавству, Президент Зеленський подав кандидатуру Андрія Тарана на посаду міністра оборони. В підсумку це сприяло не тільки зривам державного оборонного замовлення, але й прямим конфліктам з тодішнім Головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком. В кінцевому рахунку - відкат реформ в Міноборони та істотний підрив обороноздатності України в мирний час.

Питання цивільного та військового міністра в воєнний час не лежить у площині персоналій. Це стосується конфлікту цивільної (Міноборони) і військової (армія) систем. Міністерство мусить забезпечувати армію, а не втручатися у її діяльність. А армія - обороняти країну, не підлаштовуючи під себе цивільне відомство. Наявність військового міністра, навіть у часи війни, несе ризики порушення цього балансу.

Наразі кінцевого рішення щодо змін до законодавства немає. Немає й обґрунтування необхідності наявності військовослужбовців на керівних цивільних посадах. Разом із цим ніде не йдеться й про створення запобіжників потенційним ризикам, які несе подібне рішення, а також про посилений демократичний контроль за діяльністю військового на посаді міністра оборона.

НАКО щиро сподівається, що Верховна Рада продемонструє проактивний підхід як в комунікації своїх обговорень й рішень, так і в контролі за діяльністю міністерства. Особливо, якщо його очолюватиме військовий - напряму або через першого заступника.