Глинозем, вироблений на ірландському заводі Aughinish Alumina, що належить російському алюмінієвому гіганту Rusal, продовжує експортуватися до Росії попри повномасштабне вторгнення в Україну. Про це йдеться в розслідуванні OCCRP та партнерів. У Росії цей глинозем переробляють на алюміній на місцевих металургійних заводах, після чого продають через посередників. Саме вони постачали алюміній десяткам російських оборонних компаній, які перебувають під санкціями ЄС та інших країн.
Втім, суперечки навколо Aughinish виходять далеко за межі самого заводу. Навіть якщо ірландська влада спробує відстежити кінцеве призначення експорту, на практиці не існує механізму, який дозволив би контролювати рух глинозему після його потрапляння в російську промисловість. Тому ця історія порушує ширші питання про межі санкційної політики, корпоративної власності та регулювання стратегічної сировини, цивільне й військове використання якої часто неможливо розділити.
Після виходу розслідування НАКО звернулася до ірландських органів влади із серією запитів. Ми попросили пояснити, як уряд оцінює експорт глинозему до Росії, які механізми контролю застосовуються до таких поставок та чи вживаються заходи, щоб зменшити ризик потрапляння ірландського глинозему до виробничих ланцюгів, що підтримують російський оборонний сектор.
Поки НАКО очікує на відповіді, варто розглянути ширший контекст цієї історії: економічне значення заводу, особливості його структури власності та причини, через які експорт глинозему до Росії досі не потрапив під європейські санкції.
У цій дискусії постають три ключові питання. Чому санкції проти Олега Дерипаски автоматично не поширюються на його промислові активи? Чому експорт глинозему до Росії залишається законним, попри ризики його подальшого військового використання? І нарешті — чи можливо взагалі контролювати такі ланцюги постачання після того, як матеріал перетинає російський кордон?
Aughinish Alumina — найбільший глиноземний завод у Європі. Він переробляє боксити з Бразилії та Гвінеї на глинозем для подальшого експорту. Попри занепокоєння журналістів і розслідувачів щодо кінцевого призначення цієї продукції, ірландський уряд, включно з прем’єр-міністром, неодноразово заявляв, що завод не постачає матеріали для російського військово-промислового комплексу. Сама компанія раніше повідомляла, що лише 45% її продукції постачається до Росії.
Офіційна статистика та торговельні дані свідчать, що Росія була важливим ринком збуту для ірландського глинозему як до повномасштабного вторгнення в Україну, так і після нього.
За даними митної статистики, проаналізованими НАКО, Росія історично була і залишається найбільшим споживачем продукції Aughinish. Її частка в доходах заводу коливається від 37% до 47%. Зокрема, у період з 2022 року до початку 2026-го на Росію припадало майже 44% поставок — приблизно на один мільярд євро. Це майже дорівнює сукупним поставкам до всіх країн ЄС, передусім Франції та Швеції.
Дані Eurostat демонструють дещо іншу картину. У 2018–2021 роках Ірландія щороку експортувала до Росії в середньому 386 тисяч тонн глинозему, тоді як до ЄС — 679 тисяч тонн. Після 2022 року експорт зріс в обох напрямках. Однак поставки до Росії збільшувалися швидше й досягли в середньому 715 тисяч тонн на рік. Це приблизно на 144% більше у вартісному та на 85% у фізичному вимірі. Для порівняння, експорт до ЄС становив у середньому 909 тисяч тонн, головним чином завдяки різкому зростанню у 2024–2025 роках. Загалом Ірландія поставила до Росії глинозему більш ніж на один мільярд євро, тоді як обсяги поставок до ЄС перевищили 1,3 мільярда євро.
Обидва джерела показують, що хоча частка Росії в ірландському експорті глинозему зросла порівняно з довоєнним періодом, за масштабами вона все ще є співставною з поставками до всього ринку ЄС.
Більшість цих поставок надходила на великі алюмінієві заводи Rusal. Зокрема, глинозему на майже 500 млн євро отримав Саяногорський алюмінієвий завод, а на понад 600 млн євро — Красноярський алюмінієвий завод. Разом ці підприємства забезпечують значну частину виробництва алюмінію в Росії та відіграють важливу роль у постачанні металу для промисловості. Саме вони, разом із заводом Aughinish Alumina та бокситовими родовищами компанії в Бразилії та Гвінеї, ведуть до підсанкційного російського олігарха Олега Дерипаски.
Хоча Дерипаска має тісні зв’язки з Кремлем, свій вплив він здобув насамперед завдяки створенню великої алюмінієвої та металургійної імперії, не займаючи державних посад. Одним із його ключових активів є компанія Rusal, яка раніше була другим найбільшим виробником алюмінію у світі.
У 2018 році США запровадили санкції проти Дерипаски, а також проти Rusal та її акціонера EN+ Group. Санкції спричинили серйозні потрясіння на світовому ринку алюмінію. Згодом компанії провели реструктуризацію: частку Дерипаски зменшили, а систему управління змінили. Після цього санкції з компаній зняли, але залишили чинними щодо самого Дерипаски. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дерипаска також потрапив під санкції ЄС. Його компанії — ні.
Нині структура власності виглядає так: Aughinish Alumina повністю належить Rusal. Понад 56% акцій Rusal контролює EN+ Group, а 44,9% EN+ досі належить Дерипасці. Саме така структура дозволяє санкціонувати самого олігарха, не поширюючи автоматично обмеження на компанії, які він формально продовжує контролювати.
Алюміній є критично важливим матеріалом для авіаційної галузі, виробництва ракет, військової техніки та кораблебудування. Прямих доказів того, що алюміній Rusal використовується саме для виробництва зброї для російської армії, немає. Водночас масштаби діяльності компанії як на російському, так і на світовому ринку не дозволяють ігнорувати можливий зв’язок між виробленим нею алюмінієм і військовою промисловістю Росії.
Крім того, за даними OCCRP, Красноярський і Саяногорський заводи продали алюмінію на понад 650 млн доларів московському трейдеру Aluminum Sales Company (ASK), також пов’язаному з Rusal. Журналісти, посилаючись на витік даних про транзакції, встановили, що серед клієнтів ASK є низка російських компаній, залучених до виробництва озброєнь.
Історія Aughinish Alumina демонструє, наскільки складно можуть перетинатися глобальні сировинні ринки, геополітика та міжнародні корпоративні структури.
Після публікації розслідування та інформації про зв’язки Rusal із виробниками зброї постало кілька важливих запитань.
Перше з них — чому санкції проти Дерипаски автоматично не поширюються на Aughinish, Rusal та EN+?
Частково відповідь дають санкції США 2018 року та їхні наслідки. Крім того, реструктуризація власності та управління створила юридичні підстави для того, щоб не поширювати санкції проти Дерипаски автоматично на всі його активи.
Питання санкцій щодо Aughinish Alumina також залишається непростим. Попри різницю в статистичних даних, очевидно, що значення Росії як покупця приблизно дорівнює значенню всього ринку ЄС. І хоча останніми роками експорт до ЄС суттєво зріс, завод залишається однаково важливим як для Європи, так і для Росії.
Саме тут виникає друге питання: чому експорт глинозему з Європи до Росії не перебуває під санкціями, тоді як експорт алюмінію заборонений?
Aughinish важливий не лише для Росії чи ЄС, а й для самої Ірландії. Завод побудувала у 1970-х роках канадська компанія Alcan на тлі світового алюмінієвого буму. Завдяки вигідному розташуванню, доступу до глибоководного порту, землі, енергетичної та транспортної інфраструктури він став одним із найбільших промислових проєктів на заході Ірландії. Згодом Aughinish перетворився на найбільший глиноземний завод Європи та став важливою частиною регіональної економіки й глобальних сировинних ланцюгів.
Дискусія навколо російських добрив, яку НАКО аналізувала раніше, демонструє схожу проблему. Товари, що вважаються цивільними, можуть опосередковано підтримувати російську воєнну економіку. Добрива зазвичай пов’язують із сільським господарством та продовольчою безпекою. Водночас окремі їхні компоненти можуть використовуватися для виробництва вибухових речовин. На відміну від алюмінієвої галузі, Росія повністю забезпечує себе добривами й заробляє на їхньому експорті мільярди доларів щороку.
Тому повна заборона російських добрив є політично складним рішенням навіть у найкращому випадку, а в найгіршому може створити ризики для глобальної продовольчої безпеки.
Схожа логіка працює і щодо глинозему. Це стратегічна сировина для всієї європейської алюмінієвої промисловості, тому обмеження на її постачання матимуть наслідки далеко за межами Росії. Будь-які різкі санкції проти самого заводу або експорту глинозему можуть спричинити економічні труднощі та соціальну напругу. Альтернативний підхід потребує продуманої економічної політики, перебудови ринку та підтримки регіону, щоб місцева економіка могла адаптуватися до змін. Саме тому протягом останніх чотирьох років питання Aughinish і поставок глинозему залишалося переважно поза увагою як Ірландії, так і ЄС. Лише нинішня криза зробила його неможливим для ігнорування.
І третє питання: що далі?
Поки ірландська влада перевіряє, чи потрапляє її глинозем зрештою до військових споживачів у Росії, головне питання полягає в іншому: чи можливо взагалі контролювати цей матеріал після того, як він перетнув російський кордон? Відповідь, звісно ж, негативна.
На відміну від типових схем обходу санкцій, цей випадок глибоко інтегрований у російську економіку та бізнес-середовище. Aughinish заявляє, що проводить належну перевірку партнерів і працює в повній відповідності до законодавства ЄС, включно із санкціями, експортним контролем і торговельними правилами. Втім, зв’язки компанії з підсанкційним олігархом та його бізнес-імперією неминуче ставлять під сумнів будь-які заяви про санкційну доброчесність.
З огляду на важливу роль Aughinish Alumina як одного з найбільших роботодавців регіону та стратегічного промислового активу Європи, політики мають розглянути альтернативні підходи, які дозволили б підприємству продовжити діяльність, водночас скоротивши або повністю усунувши залежність від російського ринку.
Серед потенційних варіантів — державне втручання, включно з частковою або повною націоналізацією, якщо це буде необхідно для збереження виробництва та робочих місць, а також системний пошук альтернативних ринків збуту. Зокрема, окремої уваги заслуговує можливість виходу на ринок США, зважаючи на високий промисловий попит на глинозем та ширші зусилля країни із забезпечення стійких ланцюгів постачання критично важливих матеріалів.
Ключове питання для державної політики полягає не в тому, чи має підприємство продовжувати роботу, а в тому, чи було докладено достатньо зусиль для пошуку життєздатних альтернатив експорту, пов’язаного з Росією. Відтак всебічна оцінка альтернативних ринків збуту, можливих моделей власності та механізмів переходу має стати необхідною передумовою для ухвалення будь-яких подальших політичних рішень.
Зрештою, історія Aughinish демонструє ширшу проблему західної санкційної політики. Стратегічна сировина рідко рухається простими ланцюгами постачання, а великі промислові активи часто вбудовані в міжнародні структури власності, що виходять за межі окремих держав. Поки глинозем не перебуває під санкціями, а Росія залишається одним із головних ринків для ірландського експорту, питання про його можливе використання у військовому секторі продовжуватимуть виникати. Чи відповідатимуть на них через нові санкції, перебудову ринку або посилення контролю — залежатиме від того, як політики балансуватимуть між геополітичними цілями та економічними реаліями.
Фото: Liam Burke / Press 22