Російська галузь виробництва добрив стала критично важливою та значною мірою захищеною опорою її воєнної економіки. Прикриваючись глобальною продовольчою безпекою та гуманітарними винятками, російські виробники добрив продовжують працювати як великі аграрні експортери й водночас як ключові постачальники хімічних компонентів для виробництва вибухових речовин і порохів. Така структура подвійного призначення дозволяє Росії підтримувати виробництво артилерії, ракет і реактивних снарядів, зберігаючи доступ до міжнародних ринків, фінансових послуг і судноплавної інфраструктури, попри широкі санкції проти її енергетичного та оборонного секторів.
Ми ідентифікували 56 російських суб’єктів, залучених до ланцюга постачання хімічних компонентів, що використовуються у добривах для головних виробників вибухових речовин і порохів у Росії, зокрема 52 постачальники та 4 ключові підприємства оборонно-промислового комплексу. Разом ці суб’єкти були пов’язані щонайменше з контрактами на суму 98 млн доларів США, приблизно порівну між приватними та державними компаніями. Покриття санкціями залишається вкрай нерівномірним: жодна з ідентифікованих компаній не перебуває під санкціями у всіх основних юрисдикціях, тоді як 27 суб’єктів не підпадають під санкції взагалі в жодній із них. Компанії з виробництва добрив постачають азотну кислоту та пов’язані сполуки підприємствам, пов’язаним із «Ростехом», зокрема АТ «Спецхімія», що дає змогу виробляти, за оцінками, 3–4 мільйони артилерійських снарядів на рік.
Водночас експорт добрив став одним із найстійкіших джерел надходження іноземної валюти для Росії. У період з 2020 по 2025 рік лише Бразилія забезпечила майже 22 млрд доларів США платежів за російські добрива, тоді як Індія, Китай, Сполучені Штати та Європейський Союз залишаються великими імпортерами. Західні уряди застосовують різко відмінні підходи: Європейський Союз рухається до керованого економічного роз’єднання через квоти, заборони на калійні добрива та зростаючі тарифи на азотні добрива; Велика Британія та Канада запровадили високі тарифи і, у випадку Канади, прямі заборони; тоді як Сполучені Штати зберігають найбільш поблажливий режим, свідомо виключаючи добрива із санкцій і тарифів, тим самим захищаючи один із ключових для війни експортних секторів Росії від суттєвого тиску.
Ці політики дозволили російським виробникам добрив зберегти доступ до фінансових, страхових і логістичних систем, пов’язаних із Заходом, водночас продовжуючи постачання хімічних компонентів, критично важливих для російської оборонної промисловості. У результаті добрива стали одночасно стратегічним інструментом продовольчої дипломатії та структурною «лазівкою» в архітектурі санкцій, що підтримує війну Росії проти України. Закриття цієї прогалини потребує скоординованих дій із інтеграції торгівлі добривами до механізмів санкційного контролю, посилення нагляду за хімічними компонентами подвійного призначення та обмеження фінансових і логістичних послуг, які опосередковано підтримують виробництво вибухових речовин у Росії під прикриттям аграрної торгівлі.