За даними Міністерства фінансів, прострочена дебіторська заборгованість Міноборони України за період з 1 січня 2022 року по 1 травня 2023 року становить 36,3 млрд грн.
“Це майже 3 тисячі канадських бронемашин Senator для наших захисників, які могли б врятувати тисячі життів військових. Або близько 5 тисяч протитанкових ракетних комплексів FGM-148 Javelin”, порівнює виконавча директорка Центру протидії корупції Дар’я Каленюк.
У колонці для “Дзеркала тижня” вона нагадує, що раніше була інформація, що МОУ витратило 8,9 млрд грн на зброю, яку так і не отримала (і це гроші платників податків). Міноборони позвалося на постачальників до суду. Крім того, ДАСУ відкрито кримінальні провадження. Однак публічно правоохоронці про це не звітували.
“Ці спущені “в трубу” під час війни мільярди — неприпустима помилка для керівництва міністерства. Проте після відмовок і брехні Резнікова через скандал з “яйцями по 17” зрозуміло, що визнавати помилки, а тим паче виправляти їх, міністру вдається хіба що під тиском громадськості”, пише Каленюк.
Вона переконана, що ситуацію могло б виправити створення професійних агенцій, які відповідають за оборонні закупівлі, та передавання їм функцій закупівельників. Але запуск агенції, що відповідає за речове забезпечення, затягнувся, і лише наприкінці квітня “завдяки Офісу змін при МО ситуація, здається, зрушила з місця”. А ситуація в закупівлях зброї “наразі не дає підстав для оптимізму”.
“Ще в липні минулого року в Україні створили ДП “Агенція оборонних закупівель”. За словами міністра, це ДП “створювалося за зразком натовської логістичної організації NSPA (NATO Support and Procurement Agency), щоб зробити закупівлі зброї для України прозорими та унеможливити корупцію". Натомість сьогодні ДП “Агенція оборонних закупівель” — серед тих підприємств, які й заборгували Міноборони 131,5 млн грн із оцих 8,9 млрд і не поставили зброю. І це, знов-таки, лише та сума, що засвітилась у судовому реєстрі після позовів Міноборони до агенції, а це, мʼяко кажучи, не надто схоже на стандарти НАТО”, пише авторка.
“Оптимізму не додає й бекграунд керівництва агенції, яке в Міноборони “забули” публічно представити. Очевидно, в міністерстві не дуже хочуть, аби українці знали, хто розпоряджається їхніми 355 млрд грн податків”, зазначає Каленюк. І наводить приклади.
Так, “Агенцію оборонних закупівель” очолив Володимир Пікузо, “який раніше, працюючи в державному секторі, незаконно нараховував собі сотні тисяч гривень премій і доплат”. Його заступник Олександр Коваленко отримував підозру за службову підробку угод із компаніями США та Великої Британії (посередницьким компаніям було перераховано 7,5 млн дол. за фіктивні консультаційні послуги).
А на чолі процесу з купівлі зброї для України “залишається заступник Резнікова та ексбізнес-партнер Андрія Єрмака Денис Шарапов”. Який “як і батько Єрмака, який свого часу працював у ГУР РФ” і має неабиякі звʼязки з “російськими елітами”.
Авторка колонки пише про з проблеми з кадровою політикою в Міноборони. Свіжий приклад – призначення на посаду в. о. директора Департаменту ресурсного забезпечення МОУ Руслана Ригованова, який відомий своїми виступами на російських пропагандистських шоу. Завдяки публічному розголосу вже за кілька днів його відсторонили від посади, але не звільнили.
“Цей випадок став іще одним доказом того, що в часи війни міністерство не годне здійснити навіть поверхову перевірку власних кадрів. Адже дає “зелене світло” навіть тим, хто демонструє звʼязки з РФ”, пише Каленюк. І зазначає, що така кадрова політика може негативно вплинути на рівень довіри партнерів України із США та Європи, які є найбільшими виробниками зброї.