Дослідження “Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних" Український ветеранський фонд Мінветеранів презентував спільно з Незалежною антикорупційною комісією – НАКО. В основі дослідження – дані соцопитування, яке на замовлення НАКО і УВФ провела соціологічна група “Рейтинг”.
“Вирішення проблеми починається з визнання проблеми. Проблема дискримінації існує. Ми виокремили такі групи: жінки, представники ЛГБТ спільноти, нацменшини, а також додали категорію колишні ув'язнені. Груп, які можуть зазнавати дискримінації, насправді набагато більше. Роботи тут ще багато”, – під час презентації зазначила Світлана Мусіяка, керівниця з досліджень і вироблення політик НАКО.
Загалом ситуація з рівністю і недискримінацією в Збройних Силах України покращується, особливо від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Втім це покращення не є рівномірним відносно до різних соціальних груп – констатують дослідники.
В опитуванні 27-29 березня 2023 року взяли участь 2000 людей з усіх областей, окрім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування був відсутній український мобільний зв'язок.
“Ми провели опитування громадян про ставлення до дискримінації. А потім говорили з чоловіками військовослужбовцями і з жінками, які служать. Окрема категорія – військовослужбовці з ЛГБТ-спільноти. Під час дослідження ми відкрили проблеми, які надалі матимуть місце у суспільстві”, – розповів Любомир Мисів, заступник директора соціологічної групи “Рейтинг”.
“Сприйняття деяких категорій окремо від армії і тих, які у ЗСУ, у суспільстві відрізняється. Скажімо, ставлення до ЛГБТ у суспільстві змінюється, але не так швидко. У ЗСУ ситуація краще. Там ставлення позитивне, незалежно від статі чи орієнтації”, – зазначив дослідник. Припускає: стереотипи не викорінюються швидко, хоч війна й пришвидшить цей процес.
“Для військових з рядового складу усі, хто поруч – свої. Але багато у ставленні до жінок чи представників ЛГБТ залежить від ставлення командира. Командири налагоджують комунікацію у підрозділі і формують принципи поведінки. Командирами стають люди певного типу, і їм простіше працювати з тими, хто їм зрозумілий. Тут потрібна робота, зокрема, з психологами”, – вважає Любомир Мисів.
Як довело дослідження, велику роль відіграє ставлення до жінок або представників ЛГБТ-спільноти командира і командування: якщо командир неупереджений – ставлення у підрозділі теж нормальне.
Жінки у ЗСУ стають усе більш помітними з 2014 року. Жінка змушена доводити, що вона може бути військовослужбовицею, брати на себе більше. Рядові сприймають жінок нормально: знають, що вони і завдання виконати можуть, і бути командирами можуть – пояснює Мисів. Медикині демонструють витривалість. І чоловіки кажуть, що вони б не витримали такого психологічного навантаження.
“Але ми часто розуміємо дискримінацію, як пригнічення. Між тим, це може бути і дискримінація через позитивні мотиви – коли не дають щось робити, гадаючи, що жінці це буде важко. Молоді дівчата розуміють, що таке сексизм, старші – ні”, зазначив він.
На думку Оксани Григорʼєвої, радниці з гендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ, проблема стереотипів і дискримінації – проблема не самої армії, а суспільства загалом. Але констатує позитивні зрушення у нашому суспільстві та більш широкі можливості для жінок у ЗСУ.
“Основний зсув відбувся у 2018 року, коли жінкам дозволили обіймати бідь-які бойові посади у ЗСУ сержантського і офіцерського складу. Раніше з цим були проблеми. Тебе не можна нагородити як снайперку бо формально ти – кухарка. В тебе інша зарплата, пільги. Після 2018 року ситуація змінилася. Жінки пішли або вчитися, або на ті посади, які вони обрали самі”, нагадала вона.
“Тоді ж жінкам на всі військові спеціальності дозволили вчитися. До того вони не мали такого права. Чому в нас лише дві генералки, мало жінок на керівних військових посадах? Бо не було можливості навчатися. Тепер є випуск жінок з відповідною військовою підготовкою. Бо без військового звання, без закінчення кафедри ти не станеш командиркою. З часом ми побачимо зріст, буде більше жінок на командирських позиціях”, вважає Оксана Григорʼєва. Згідно її даних, зараз у ЗСУ близько 62 тисяч жінок. У сухопутних військах – понад 16 тис. Приблизно 5500 жінок перебуває на передовій.
“У країнах НАТО жінки нічим від чоловіків не відрізняються. Там увага фізичній підготовці приділяється. Там ставлення суспільства інше. Є набір нормативів для всіх, і ніхто не ділить за статтю. На щастя, у нас є зміни у суспільстві. Головним критерієм має бути професіоналізм, а не стать чи орієнтація”, – підкреслила Григорʼєва.
Щодо ставлення у армії до нацменшин, за даними Любомира Мисіва, то там люди будь-якої національності сприймаються як побратими. “У цивільних є негативне ставлення до білорусів і росіян, а у армії такого нема. Водночас, командир іншої національності не сприймається позитивно. Цей стереотип існує є як серед цивільного населення, так і у підрозділах”, – говорить він.
Факти дискримінації є як на фронті, так і в громадах, на роботі, до якої повертаються ветерани, зазначила Світлана Березіна, директор директорату стратегічного планування Міністерства у справах ветеранів. За її словами, міністерство проводить тренінги для бізнес-підприємств, аби навчити цивільних, як приймати колег-ветеранів. Щоб уникнути у тому числі і дискримінації.
“Ветеранська політика реалізується активно. Один з пріоритетних проектів – проект Інституту помічника ветерана. Комусь потрібна допомога вже з перону, коли людина повертається додому, хтось самостійно повертається до громади. Вже у червні плануємо розпочати відбір кандидатів у помічники. Пілотний проект буде реалізовуватися у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Львівській областях. Активно для відбору використовуємо цифрові інструменти. Будемо проводити співбесіди з такими помічниками у тому числі й для того, щоб уникнути дискримінації. І на кожному етапі супроводження помічниками ветеранів, членів їхніх родин будуть потрібні результати цього дослідження”, розповіла вона.
“Ми маємо звернути увагу на те, що говорять ветерани. І вже зараз проводити аудит у наших державних сервісах. Інакше ми скоро матимемо проблеми з морально-психологічним станом цих людей”, – зазначила Руслана Величко-Трифонюк, перша заступниця виконавчого директора Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
Вона звернула увагу на проблему дискримінації вдів загиблих воїнів. Здебільшого вони живуть у маленьких селищах в патріархальному оточенні, що викликає певні проблеми.
“Навіть за законодавством дружина військовослужбовця, який загинув, яка пережила це все і вийде знову заміж, то вона не матиме вже статусу. Можливо, ми маємо розглядати варіант, що вона не матиме якихось пільг, але статус залишиться. Ми не можемо стерти з пам’яті людини те, що вона пережила”, – сказала вона.
Величко-Трифонюк також звернула увагу на те, що сьогодні вже існує нерівність навіть між членами родин ветеранів, загиблих з 2014 по 2022 роки і тими, хто був після. Розділяти суспільство не варто, його треба поєднувати. І це потрібно врахувати у відповідних законодавчих змінах.
Артем Денисов, голова організації “Veteran Hub”, підняв проблему дискримінації людей, які отримали поранення або стали інвалідами й продовжують службу. “Їх виводять за штат підрозділу, ніби вони не можуть брати участь у бойових діях, хоча насправді можуть. Є люди, які мали попередній бойовий досвід, офіційно не могли бути придатними, але проходили комісію у штанях – щоб не можна було помітити, що в них немає нижньої кінцівки і отримати очікуване “придатний”. Таких людей багато. У підрозділах створюються ще окремі підрозділи, куди зводять люди з пораненнями і інвалідністю. Це теж дискримінація, і у публічному полі поки це мало звучить”, – зазначив він.
“Люди, які отримали поранення, виведені за штат підрозділу – вони вже не беруть участь у бойових діях, зарплату відповідну вже не отримують і при тому не потрапили ще під захист Мінсоцполітики чи Мінветеранів. Це надзвичайно важливе питання, яке потрібно вирішувати. Адже ці люди віддали своє здоров’я за Україну, захищаючи її”, – додала Оксана Григорʼєва, радниця з гендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ.
“Багато військових отримують поранення. А ще – велика кількість невидимих наслідків війни. Більшість українців теж відчули на собі війну навіть в умовно мирних містах. Коли ми говоримо про політики для ветеранів, то й про політики для цивільних потрібно говорити”, – зауважила Юлія Кіріллова, ветеранка, аналітикиня УВФ.
“Суспільство змінюється, і ветерани повертаються й не розуміють, що відбувається. Ми маємо сформулювати проблеми і підготувати альтернативні варіанти вирішення цих проблем. Гадаю, що такі дослідження потрібні для цього”, – підкреслила вона.
“Нам багато ще потрібно дізнатися про нас і тих, хто поряд, щоб вирішити ці проблеми. Щось – на рівні законодавства, щось – за рахунок тренінгів, спільних заходів, щось – потребує привернення уваги. Зайвий раз треба сказати: “Я тебе поважаю. Ти можеш бути не таким, як я, але я тебе поважаю”, – зазначила Світлана Мусіяка, керівниця з досліджень і вироблення політик НАКО.
Тому особливо важливі комунікаційні кампанії для привернення уваги до проблеми. Такі як комунікаційна кампанія “Ветерани різні, перемога – одна”, яку нещодавно провели УВФ та НАКО. Адже щоб зруйнувати стереотипи, ми маємо активно працювати з суспільством.
Дослідження і захід реалізовані за підтримки офісу Спеціального радника Великої Британії з питань оборони.
